Початок виникнення та охорони життя

Початок життя

Кожна людина має невід’ємне право на життя. Обов’язок держави – захищати життя людини (ст.27 Конституції України). Дана норма делегується із низки міжнародно-правових актів, як наприклад Загальна декларація прав людини, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенція про права дитини, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародного пакту про громадські і політичні права тощо.

Проаналізувавши чинне законодавство України можна дійти висновку, що факт народження є юридичним моментом, таким чином, в державі визнано право на життя людини саме з цього моменту.

Дане підтверджується положенням, що міститься в ч.1 ст.6 Закону України «Про охорону дитинства», а саме кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я.Хоча з точки зору медицини та природничих наук в цілому, факт життям людини визнається задовго до народження – з моменту зачаття (злиття ядер чоловічої і жіночої статевих клітин).

І ось на цьому етапі в законодавстві виникає певна колізія, так  як відповідно до статей 24-26 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Здатність мати цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.

У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов’язки.

На даному етапі слід звернути увагу на Книгу шосту «Спадкове право» Цивільного кодексу України, а саме: спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ст.1222) та ст.1261: у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Роз’яснення даного положення міститься в Сімейному кодексі України: права та обов’язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою:

  • Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров’я про народження дружиною дитини.
  • Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя (ст.121, 122).

В ст.125 міститься визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою:

  1. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини.
  2. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:
  • за заявою матері та батька дитини;
  • за рішенням суду.

В доповнення цього на законодавчому рівні здійснюється охорона права ненародженої дитини на вихованні в повноцінній сім’ї  та право на утримання (вагітної жінки цією дитиною) (ч.2 ст.110, ст.111, ст.84  Сімейного кодексу України).

Разом з тим, згідно ч.6 ст.218 Цивільного кодексу передбачено можливість штучного переривання вагітності, якщо вона не перевищує дванадцяти тижнів, та може здійснюватися за бажанням жінки.

Дане положення має також відображення в ст.50 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», а саме операція штучного переривання вагітності (аборт) може бути проведена за бажанням жінки у закладах охорони здоров’я при вагітності строком не більше 12 тижнів.

У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від дванадцяти до двадцяти двох тижнів.

Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після дванадцяти тижнів вагітності, встановлюється законодавством.

Реалізація даного положення відображується в Постанові Кабінетів Міністрів України від 15.02.2006р. №144 «Про реалізацію статті 281 Цивільного кодексу України» в додатку до якої міститься перелік підстав, за наявності яких можливе штучне переривання вагітності, строк якої становить від 12 до 22 тижнів.

Доцільно зауважити, що раніше на законодавчому рівні були закріплена можливість переривання вагітності на більш пізньому терміні, до 28 тижнів (Перелік медичних показань проведення штучного переривання вагітності від 12 до 28 тижнів, Додаток №1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1993р. №926).

Таке зменшення строку переривання вагітності зумовлено тим, що в на сучасному етапі розвитку медицини, вже чітко визначено момент появи дитини (а не плода) в утробі матері по критерію можливості виживання поза утробою матері (Інструкція з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості,затверджена Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.03.2006г. №179, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 12.04.2006р. за №427/12301), а отже отримання права на охорону життя в тому числі кримінально-правову.

Станом на сьогоднішній день, в Україні з точки зору кримінально-правового захисту початковим моментом життя людини є початок фізіологічних пологів. Саме з початком полового процесу йдеться мова не про плід, а про людину, яка підлягає кримінально-правовій охороні з боку держави.

Разом з тим, переривання вагітності до початку фізіологічних пологів може бути однією з кваліфікуючих ознак  вчинення злочину, в тому числі з наданням чи відсутності згоди вагітної жінки, умислу чи необережності винного. Наприклад, тяжке тілесне ушкодження з обтяжуючою ознакою спричинення переривання вагітності або незаконне перериванням вагітності, а також вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності.

Крім того, заподіяння смерті плоду під час пологів може кваліфікуватись як вбивство, за умови, що пологи були викликані штучно і плід був життєздатним.

У урахуванням вищевикладеного, можна зробити висновок, що природничо-наукові, медичні підходи до початку життя та початку правової охорони життя людини різняться. В даному випадку, це зумовлено наданням права жінці на здійснення штучного переривання вагітності за її бажанням, що закріплено на законодавчому рівні.

Джерела:

  • Загальна декларація прав людини.
  • Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.
  • Конвенція про права дитини.
  • Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.
  • Міжнародний пакт про громадські і політичні права.
  • Конституція України.
  • Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я».
  • Закон України «Про охорону дитинства».
  • Цивільний кодекс України.
  • Кримінальний кодекс України.
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 15.02.2006р. №144 «Про реалізацію статті 281 Цивільного кодексу України».
  • Інструкція з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості, затверджено Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.03.2006р. №179. зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 12.04.2006р. за №427/12301.
  • Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок штучного переривання вагітності від 12-28 тижнів» №926 від 12 листопада 1993 року.
Замовити дзвінок
Задати питання online